Кануни

17.01.2011 15:29 Анатолій Стріляний, ДУМКА

Так, програмою опозиції, здатної захопити мільйони, уже не може бути щось звично політичне, хай тричі демократичне...

На порядку денному навіть не соціальна справедливість у благодушно-ситому розумінні, а новий переділ по-нашенськи, хоча першими це суворе слово вимовили на Заході. І вимовили його не політики чи публіцисти, а дослідники. Не всі з них, мабуть, чули про «Чорний переділ», інакше могли б пошукати інше слово.

Західне відчуття належного, виявляється, просто не здатне допустити, що такий обсяг украденого може назавжди залишитися у власності злодіїв та їхніх спадкоємців. Західний же здоровий глузд (після тривалих спостережень!) постановив, що без переділу не може розпочатися одужання таких суспільств, як у Росії та Україні. Інакше вони ніколи не перетворяться з мафіозних у звичайні.

Можливо, вплинула Грузія. Там можуть запросто конфіскувати будь-яку власність сумнівного походження, і капіталізм від цього не стає соціалізмом, а тільки здоровішає. Грузія — країна православна. Вона була важливою частиною імперії. Населення Грузії не менше трачено російською історією, ніж України. Там теж велися розмови, що воно не дозріло до свободи. І ось виявилося, що це не зовсім так. Чи надихне це реформаторів у інших країнах колишнього СРСР, невідомо. Поки що грузинський урок осмислюється Заходом.

До думки про розкуркулення не цілком готові ні російські, ні навіть українські демократи, що колись перемогли під гаслом «Бандитам — тюрми!» Їм (не бандитам, а демократам) належить зробити зусилля, аби заспокоїтися. Метою радянського розкуркулення була ліквідація підприємців як класу. Тут же прямо протилежна мета: створення класу цивілізованих підприємців. Не ліквідація класу, а принаймні чистка, оздоровлення класу, забезпечення притоку свіжої крові в цей організм.

Програму, способи й механізми не доведеться вигадувати. Усе вже вигадано, усе випробувано. Одні статки будуть конфісковані, інші — обкладені різної тяжкості податками, треті — виставлені на аукціони з відшкодуванням якоїсь частки власникам. Для початку має бути з`ясовано, що відбувається в країні. А відбувається те, що лопає народний терпець. Нерівність зашкалює. Краще за всіх це розуміють найбагатші. Вони прагнуть якщо не примножити, то бодай утримати те, що мають: багатство і владу, що одне й те саме. Вони вже усвідомлюють, що треба ділитися (за геніальним висловом єльцинського міністра фінансів Ліфшиця), але, як завжди, зволікають. Адже ділитися — це не тільки повернути награбоване. Ще важливіше — дозволити людям чесно заробляти. Нещадна чистка всього управлінського апарату, десовєтизація його, розгін міліції, прокуратури, суду. Усе — з чистого аркуша. Запровадження подвійного і потрійного контролю...

З історії відомо, що до таких реформ верхівку може підштовхнути страх. Але він часто минає, коли для неї вже запізно — коли за справу беруться інші сили, низи з їхніми вождями. Коли від популізму, від загальних — бютівськоих чи хай там якоих — антиолігархічних балачок переходять до пропозиції убивчо конкретних заходів: перше, друге, третє...

Переломний момент настає, коли суспільство може істотно виграти від переділу, відзначають професори Асемоглу та Робінсон. Коли щось і може об`єднати Україну, так цей момент. Барига, чиновник, мент, суддя – вони однаково грабують і галичанина, і донецького, однаково принижують. «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде»... « Презренье созревает гневом, а зрелость гнева есть мятеж ». Мови різні, а думка одна, і немає думки, зрозумілішої всім.

Анатолій Стріляний, «Коментарі» 

Суперзброя зла

03.12.2010 00:27 Анатолій Стріляний, ДУМКА

Якби не Віктор Ющенко, пам`ять про Голодомор могли б замотати остаточно і безповоротно. Уже цього досить, аби вважати виправданим його президентство.

Взагалі-то, першим забув народ, і дуже швидко, у моєму селі наприклад, – через кілька місяців після того, як закопали (не поховали!) останню жертву з 300 (при населенні 1500). Уже у вересні вечорами зусібіч звучали пісні, всюди гуляли весілля. Про це мені розповіли в 1983 році. Радянська влада здавалася вічною, на дворі розгулювала андроповщина, і спогади тих, хто вижив, записував потайки. «Що ж ви за люди?! Як це можна? Ще ж земля не осіла на ямах!» – «А що? Скінчилися жнива, настав час весіль, раділи, що все позаду, що залишилися живі. Як не співати?» У голові після цього довго крутився вірш одного російського поета районного масштабу:

С уборочной управимся,

Свезём зерно с токов,

И верь: тогда убавится

Число холостяков.

Тільки через багато років я, здається, зрозумів, що зумів. Сидів над списком односельців, звернув увагу на народжених у 1934 році. І раптом обпалило: та ж якби не співали, не справляли весілля, в Україні – не тільки в моєму селі, а в усій Україні! – не було б жодної людини 1934-го, 35, 36-го років народження! А їх досі он скільки...

Народ знав свою справу: виживати й відновлювати втрати.

Колективізація, незважаючи на небачене насильство, на геніальну пропаганду, посувалася зі скрипом. До честі українців, вони чинили опір. Убивали партійців, комсомольців, чекістів, рядових виконавців-ентузіастів. Уже це свідчить, що були й охочі до колгоспів – біднота, романтична частина молоді. По суті, тривала громадянська війна. Перемога в ній не була визначена наперед. Голодомор став зброєю, надзброєю радянської влади. Але першими загинули, між іншим, її найзлиденніші активісти. За що боролися, на те й напоролися: народець був незграбний, безгосподарний, не любив і не умів працювати, ніколи не вмів виживати – тільки жебрати, ну, іноді впадати в мрійливість, а найбільше – заздрити, заздрити, заздрити.

А Росію відповідальною за Голодомор призначив путінізм за участю багатомільйонного совка. Смикнуло його обуритися на визначення «геноцид» – визначення, яке вперше прозвучало півсотні років тому з вуст ученого американця. Але бог із ним, з путінізмом, до нього все менше зважають навіть його власні піддані. Але як розуміти партію російсько-совєцької частини України, що обрушилася на Віктора Ющенка, який повторив і узаконив американське визначення? Вона не заперечувала загибелі мільйонів, не знімала відповідальності зі сталінського політичного режиму, але... Бувають випадки, коли можна сто разів сказати «так», а люди все одно почують «ні», і нічого з цим не зробити. У масовій підсвідомості Партія конкретних пацанів (ПКП) – це партія, що оголосила Голодомор як геноцид шкідливою вигадкою «америкосів» і «бандерівців». Чому вона це зробила? Тому ж, чому не приймає українства, демократії, живе за поняттями зони й підворіття. Антикультура. Причому в найточнішому сенсі слова.

Культура – від слова культ. Культ – це особливе шанування чогось або когось. Окремої особи, предків, Сонця, богів, Христа, Будди, Магомета... У серцевині всякої культури – щось святе для даної групи людей. Антикультура ж означає, що для її носіїв немає нічого святого. Або так: антикультура – це культура люмпена. Люмпен же й на найдорожчій машині, і з мільярдами за кордоном – усе одно люмпен, сміття, шлак, покидьки суспільства. Людям культури думати не так про те, що він утнув учора, як про те, чого від нього можна чекати завтра.

Анатолій Стріляний